«До великої війни Сергій вирощував ХЛІБ. Закінчив аграрну академію». (А зараз його ХЛІБ поляки кидають в болото і топчуть ногами. ХЛІБ, политий кровʼю наших воїнів та аграріїв).
Один у полі – воїн!
Розповідь про подвиг українського десантника, який був поранений в бою під Кліщіївкою, але не здався та не відступив, навіть коли сам залишився в окопі в оточенні ворога.
Історія про неймовірну силу духу, непохитну волю і нелюдські зусилля, докладені заради досягнення поставленої мети – Перемоги!
Листопад 2023. Бахмутський напрямок. Ворог, не шкодуючи своїх резервів, намагається повернути втрачені позиції в районі Кліщіївки. Пекельне бойовище тут не стихає ані на мить. Окупанти хвилями атакують. Пробують різні сценарії м’ясних штурмів, комбінують піхоту, залучають техніку. Вісімдесята окрема десантно-штурмова бригада – один із підрозділів, який б’ється з московитами саме на цьому напрямку. Мотивовані і загартовані в боях львівські десантники. Один із них – Сергій Споденюк на псевдо “Фін”.
Юрій, командир взводу 80-ї ОДШБ: “Під час штурмів противника “Фін” залишився сам в окопі та протягом 14 днів утримував позицію, завалену трупами ворога. Без води і без їжі. У бійця була рація, тож за його сигналом наша арта влучно била рашистів. Визивав неодноразово вогонь артилерії на себе. Два тижні під носом у ворога поранений “Фін” тримався, ламаючи усі плани окупантів. Я тоді в Бога попросив, кажу Господи-Боже, якщо ти допоможеш витягнути “Фіна” і він залишиться живий, то я перестану курити… Хлопець вижив. Я вже чотири дні не курю…”
Командир протягом тих двох тижнів зберігав по рації зв’язок із “Фіном”. Каже, росіяни вогнем артилерії потужно накривали позицію. Там ще перебували наші загиблі й поранені десантники. Першими евакуювали тяжких та вбитих. “Фін” теж зазнав поранення в обидві ноги, але свою чергу на евакуацію залишив на останок. Бригадний бойовий медик Роман: “Деяких ми тягнули більше доби на відстань в один кілометр. Були міни, був дуже масивний обстріл, зомбаки саме почали масовано штурмувати…” Коли настала черга евакуації “Фіна”, росіяни вже впритул підійшли до позиції. Тоді, взводний Юрій по рації почув його голос. “Фін” просив українських артилеристів вдарити з усіх стволів. Вогонь знову викликав…на себе.
Юрій: “В любому випадку “Фіна” чекала смерть. Шансів було нуль, навіть, якби вцілів від ударів арти… Якщо п*дари заходили на наші позиції, то вони наших солдатів не брали в полон. Просто катували та розстрілювали”.
Тричі командування підрозділу намагалося врятувати рядового “Фіна”. За ним відправлялися групи, та, на жаль, ворог не давав змоги їм підійти. Врешті наші аеророзвідники з дронів таки спромоглись скинути бійцю воду, шоколадні батончики, ліки, батарейки для рації та гранати. Юрій: “Коли вже зовсім не стало шансів його забрати, я сказав правду: “Фін”, в тебе є тільки одна можливість – самому доповзти до наших. Уже ніхто не зможе прийти…”
Артем, на псевдо “Бучер”, десантник 80-ї ОДШБ: “То було значно крутіше фільму “Врятувати рядового Раяна”. Багато сил було витрачено, аби його врятувати… Я в той час заводив людей на нові позиції. Чую що хтось стогне. Зрозумів, що це “Фін”. Він через мінне поле таки переповз, напівживий чортяка! Ні говорити, ні ходити не міг, я його брав за руки і він мені за шию хапався і потихеньку перебралися до сусідньої позиції.”
Ця неймовірна історія закінчилася для “Фіна” щасливо. Нині Сергій у шпиталі. Усе, що вдалося згодом почути від нього особисто: “Я знав, що вже звідти не вийду. Тому був спокійний. А зачепить мене – не зачепить, не хочу з себе героя робити. Я про це не задумувався, якщо чесно… Схопив дві гранати і виповз назовні. Ноги в мене на той час вже були побиті і посічені. Витяг чеку і приготувався їх зустрічати…” Сергієві Споденюку – 36 років. Родом з Житомирщини. До великої війни Сергій вирощував ХЛІБ. Закінчив аграрну академію.