Чужинська “влада” ніколи не дбала про жителів західноукраїнських земель

Старожили пам’ятають розповіді їхніх батьків про те, що століття тому наші землі перебували під окупацією. На жаль сьогоднішня молодь про це майже не знає.

Все почалося 22 травня 1919 року коли генеральний штаб румунської армії видав директиву №1195, в котрій йшла мова, що окупацію Галицької Гуцульщини повинна вчинити 8-ма румунська дивізія під керівництвом генерала-українофоба Якоба Задіка. 23 травня командуванням румунської армії було видано наказ перейти державний кордон між Румунією та ЗУНР, і окупувати наші землі по лінії Надвірна–Отинія–Незвисько. Сили дивізії було поділено на три групи. На першу покладалося завдання захопити Покуття від Снятина до Коломиї. Друга група мала зайняти Городенківщину та дійти до Дністра. Третю зобов’язувалося окупувати територію по лінії Вашківці–Залуччя–Кути–Косів.

Ввечері 23 травні 1919 року на адресу Коломийської окружної військової команди надійшов ультиматум румунського генерала Задіка з вимогою негайно звільнити округу від українського війська. О 5 годині ранку 25 травня 1919 року над Коломиєю з’явився румунський літак, який скинув  на місто листівки із зверненнями до українського війська добровільно скласти зброю. Цього ж дня почався відступ українських військ з міста.

Румунські війська почали окупацію краю з Кут, котрі зайняли о 15 годині. Залі загарбали Косів і до вечора окупували територію по лінії Городенка–Чернятин–Устя–Рудники–Косів–Соколівка. В результаті військових сутичок з підрозділами армії галичан, було вбито двох румунських військових та семеро поранено. В свою чергу румуни взяли в полон 45 українських воїнів, здобули кулемет, 15 карабінів та склад військової амуніції. Місцевих військових було розпущено по домівка, а тих хто чинив румунам опір, відправили до табору військовополонених у місті Ботошани.

Чтайте також:  Українка розповіла, як наважилася на переривання вагітності: "Аборт - це боляче, а у нас ще й добивають лежачого"

Зразу після відходу українського війська з Коломиї у місті почалося мародерство.

О 6 годині ранку 26 травня 1919 року до Коломиї вступив румунський батальйон з боку Яблунова. Одночасно до міста увійшли румунські війська з боку Снятина. В цей час польські загарбники намагалися захопити Покуття. Вони заграбастали Станіславів та Надвірну. В подальшому Станіславів залишився за поляками, а Надвірну відвоювали румуни та залишили в місті свій гарнізон з близько 100 осіб.

Дальше почалися арешти, репресії, понівечені долі цілого покоління гуцулів та повне згортання українського культурного життя. За не тривалої румунської окупації Галицької Гуцульщини найбільш сприятлива політична ситуація була у Печеніжинському повіті. Щоправда, соціальне становище українців погіршилося тим, що румуни у грошовий обіг ввели свою національну валюту – лей. Гуцулам довелося обмінювати українські гривні на леї у фінансових спекулянтів по 35-50% нижче офіційного курсу. Румунська окупаційна влада не дбала про продовольче забезпечення гуцулів. Голодні українці з гір возили в покутські села дерево та вимінювали його на зерно щоб хоч якось прогодувати свої сім’ї.

Чтайте також:  Чотирирічна киянка отримала орден "За добру справу"

У зв’язку з тим, що поляки 25 червня 1919 року отримали від Антанти дозвіл на 25 років зайняти усю Східну Галичину, до річки Збруч, і на її території урядити цивільну адміністрацію, румуни були змушені залишити окуповані території краю. Переговори між двома сторонами про евакуацію румунських військ розпочалися 17 липня 1919 року. Сама евакуація розпочалася 17 серпня 1919 року та мала завершитися ввечері 24 серпня. Усю повноту своєї влади над окупованим краєм румунський генерал Якоб Задік полякам передав у Коломиї. Щоправда румуни ще на деякий час залишили під своєю окупацією села Буркут, Зелене та Шибене Верховинського району. Проте під тиском західних країн змушені були і їх передати новим загарбникам.