За які парти посадити учнів, щоб задовольнити їхні бажання, догодити батькам і водночас не забути про власний комфорт? Прості й корисні поради допоможуть вам.
Хто працює у школі, тому відомі дитячі суперечки за право сісти на першій парті у кабінеті. Та що говорити про дітей, коли й батьки мріють про «кращі» місця для своїх школярів. Як задовольнити потреби кожного? Та й чи потрібно це?
Я, як вчителька, провела на своїй сторінці у соцмережі опитування з цієї теми й отримала такі результати:
23% респондентів мріяли сидіти за першою партою у шкільні роки;
31% опитуваних так ніколи й не сиділи у «першій лінії»;
40% зауважили, що педагоги не враховували їхні побажання під час розсаджування учнів;
85% опитуваних вважають, що дитина має право сама обирати робоче місце у класі.
Коли я починала працювати у школі, мала великий клас (37 учнів) та малий педагогічний досвід. Рекомендації, які я вичитала у мережі й застосувала на практиці, позитивних результатів не дали. Довелось міркувати самій. Я людина дуже демократична, тому і мій підхід був відповідний.
План реалізації полягає у наступному:
Всі учні виходять до дошки, а не лише ті, які сидять за першими партими.
Даю можливість зайняти 1-2 парти учням, якій мають слабкий зір і можуть надати довідку від лікаря.
Всім іншим пропоную 5 хвилин і безліч вільних місць у кабінеті. За цей час діти мають об’єднатись у пари й сісти за будь-яку парту. Головне – самостійно ухвалити ці рішення.
Хто не бажає сидіти з сусідом чи хоче усамітнитись, ця дитина займає вільну парту у кінці кабінету.
У підсумку, діти самі обрали сусіда і парту, а погодилась! Ось так ми починаємо працювати на уроках.
Однак у мене є два основних правила:
Якщо роблю зауваження (стосовно поведінки на уроці, розмови з сусідом за партою, недоречних справ під час заняття), саджаю «порушника дисципліни», куди вважаю за потрібне я.
Кожного першого числа нового місяця починаємо розсаджуватись по-новому, проте з однією умовою: учні, які сиділи у кінці класу, мають пересісти за перші парти, а учні з перших і середніх – назад.
Не потрібно жодних малюнків, статистик, вираховування друзів у колективі, фіксацій характеру тощо. Такий простий спосіб допомагає задовольнити потреби учнів, батьків та вчителя.
Кожна дитина має право бути почутою!
Зазначу, що такий метод розсаджування учнів у вищезгаданому опитуванні поділяють 88% респондентів. А ви застосували б його на практиці?