Синове повідомлення про одруження його батьки, зарозумілі столичні інтелігенти, зустріли мовчанкою – Вадим розповів, що його кохана родом із далекого поліського села. Не похитнули тієї стіни ні краса Оксани, ні диплом престижного вузу.
На весіллі, дивлячись, які колінця викидає в танцях мати молодої, добряче захмелілі нові родичі вибовкали Вадиму, що двері її оселі завжди гостинно відчинені для чужих чоловіків. Непристойні натяки миттєво змінили настрій: з дитинства зневажав доступних жінок. Його дідусь-моряк застрелився, коли застав дружину у власному ліжку з коханцем.
Вадим став холодним, дратівливим і дуже підозріливим: контролював кожен крок Оксани, кожне слово, перевіряв усі телефонні розмови, зустрічі, знайомства. Може, саме ця нервозність і призвела до того, що в молодої жінки почалися проблеми з вагітністю. Вже більше місяця вона перебувала в лікарні на збереженні.
Почувши, що дружина народжує, Вадим миттю помчав у пологовий. Та коли біля змученої і розгубленої Оксани побачив… темношкіре немовля, його серце здригнулося від болю. Коли на крики медсестри збіглися люди, жінка вже була мертвою. Руки чоловіка ледве відірвали від її шиї…
Батьки Вадима відвезли малюка до матері Оксани – Ніни. Після трагічних подій у лікарні навіть чути не хотіли ні про дитину, ні про жінку, яка знівечила життя їхньому єдиному сину.
***
Отак жорстоко і несподівано постукала в життя Ніни Петрівни розплата за давно забуті гріхи молодості…
На одній зі студентських вечірок вона зустрілась із темношкірим велетнем із Конго. Дорогі подарунки, чудові золоті прикраси, хмільні вечори у найкращих ресторанах міста підштовхнули її до звабника-негра. Але сидіти ціле життя в гаремі? Така перспектива її абсолютно не приваблювала. Тому випадкове знайомство з Ярославом, багатим бізнесменом, відкривало перед нею кращі можливості. Коли одного разу привіз дівчину до себе додому, в неї від захвату перехопило подих…
На останньому екзамені Нінка знепритомніла. Лікар швидкої допомоги поплескав її по плечу і весело сказав:
– Від такої “хвороби” не помирають, а народжують!
Чия ж це дитина – Саїда чи Ярослава? В будь-якому випадку вирішила від неї позбутись. Але це буде потім – зараз треба їхати до Ярослава. Та бізнесмена вже не було вдома – полетів за кордон. Саїду вона відмовила сама ще раніше. Так і залишилася біля розбитого корита.
Хто зна, скільки б Ніна ще дурниць напорола, якби не приїхала мати й однокласник Сергій, до безтями закоханий в неї. Вже вдома всі вечори вона проводила з ним, а хлопець не тямив себе з радості. Тому через деякий час вони стали подружжям.
…В молодої жінки відлягло від серця, коли народилася дитина – дівчинка була схожа на неї, як дві краплі води. Маленьку назвали Оксаною. Ніна не відчувала до дочки ні любові, ні приязні, бо хотіла легкого безхмарного життя. І хоча Сергій жили рвав на заробітках, вважала його тюхтієм та нездарою. Доки Ніна закінчувала інститут, дитину виховували дідусь і бабуся. А потім сама подала на розлучення і з нетерпінням стала чекати дива: принца на білому коні.
Та час минав. Хмільні ночі з чужими чоловіками забирали в неї останні душевні сили, натомість залишаючи розчарування і розпач. Сльози та прокльони зраджених дружин, ображених матерів та зневажених наречених тяжким каменем впали на її голову.
Смерть дочки вирвала Ніну з егоїстичного заціпеніння. Зараз вона віддала б усе, щоб повернути час назад. Пізно! Враз постаріла і згорблена, в чорному одязі Ніна стала невпізнанною. Тепер її улюбленим місцем на цій землі була могила Оксани. Як хотілось їй лягти поруч, заховатись у глибоку холодну яму!.. Але беззахисне існування їхнього із Саїдом внука чіпко тримало на цій землі.
…На могилі дочки лежав свіжий букет троянд. Ніна підняла голову і зустрілась поглядом з очима Сергія. Як багато зрозуміла вона за цю мить. Виявляється, щастя було зовсім поруч..