Чи можна, скоротивши пенсіонерів, підняти зарплати молодим педагогам?
Заява Мінфіну про “зайвих” учителів, яких відомство нарахувало по Україні 32 тисячі, ґрунтується на співвідношенні кількості дітей і кількості ставок учителів. І за рахунок скорочення вчителів пенсійного віку міністерські чиновники вбачають можливість підвищити зарплати молодим педагогам. Але не схоже, що “бездушні” математичні розрахунки цілком коректно можуть відобразити кадрову ситуацію в середніх школах, яка насправді дуже різниться як географічно, так і в розрізі викладання різних предметів. Як показує приклад Львівської області, освіта у сільській місцевості великою мірою тримається саме на вчителях-пенсіонерах, а брак молодих кадрів там відчувається особливо гостро.
“Нас не цікавить, кому скільки років, нас цікавить, хто як працює”
Як повідомили у департаменті освіти і науки Львівської ОДА, на сьогодні у Львівській області працює 5 700 педагогів пенсійного віку, а це 17% від загальної чисельності вчителів.
Наразі жодних планів і розпоряджень щодо скорочення вчителів-пенсіонерів немає. Нині лише діє лише норма закону про те, що з директорами шкіл пенсійного віку підписують контракти на один рік (а не на шість, як з директорами не пенсійного віку). Та й цю норму в департаменті вважають дискримінаційною, як і не підтримують останніх заяв з боку Мінфіну.
Про ситуацію з кадрами в школах області у коментарі Еспресо.Захід розповів директор департаменту освіти і науки Олег Паска:
“Нас не цікавить, кому скільки років, нас цікавить, хто як працює. Ми вважаємо, що ділити людей за віком – це порушення Конституції України і прав громадян. Учителів пенсійного віку більше є в сільських школах і менше в містах. Хоча можна наводити різні приклади. Ось у Львові є вчителька української мови, якій уже 80 років – до неї була черга з батьків, які дуже просили її залишатися в школі і вчити дітей, бо її учні зазвичай мали найвищий бал у ЗНО. І таких історій багато, бо головне не вік, а хто як працює.
Є багато критеріїв, за якими ми можемо оцінювати роботу вчителя. Насамперед це відгуки батьків і учнів, хоча це й суб’єктивна оцінка. Але є й об’єктивна оцінка – скажімо, є вчителі, учні яких виграють обласні й загальнодержавні олімпіади. Зрештою, є атестація, за підсумками якої ми теж можемо дивитися. Тобто є різні методи визначити кваліфікацію вчителя. І як би не критикували такий показник, як середній бал ЗНО, я схиляюся до того, що він також має значення.
У нас у Львові нині бракує вчителів фізики, хімії, інформатики й англійської мови. Й навіть дуже популярні львівські школи теж мають проблеми з пошуком кадрів згаданих спеціальностей.
У сільських школах є більше вчителів-пенсіонерів. Але якщо їх звільнити, де ми наберемо нових? Молоді дуже мало в наших селах і є реальна кадрова проблема. Так, існують певні механізми стимулювання. Ми підписуємо угоди з абітурієнтами із сільської місцевості, які мають пільги при вступі, але потім зобов’язані відпрацювати в селі три роки.
Однак, на мою думку, коли завершиться процес створення об’єднаних територіальних громад, вони прийдуть до того, що самі будуть будувати житло й будуть стимулювати добрих учителів, щоб вони приїжджали до них працювати”.
“Як прожити на таку пенсію?”
Одна з причин, чому вчителі не поспішають виходити на пенсію і воліють ще трохи попрацювати, хоча б на пів ставки, – мізерна пенсія, яка очікує більшість педагогів. Зрозуміти ситуацію допоможе приклад пані Галини, вчительки однієї із сільських шкіл Львівщини, яка поділилася конкретними цифрами. Отож на пенсії вона вже шість років, і після 44 років страхового стажу її пенсія становить нині 2740 грн. При цьому вона продовжує працювати із навантаженням трохи більш як пів ставки (11 год.) і отримує заробітну плату в розмірі 4080 грн.
Пані Галина розповідає, що свою роботу любить, як і своїх вихованців, яких навчає з класу в клас, і було б важко все враз кинути. Хоча вона погоджується, що треба “давати дорогу молодим”, і могла би вже звільнитися, якби була гідна пенсія. Крім того, каже, багато молодих учителів залишають роботу в школі. Лише за останній рік у них звільнилося двоє вчителів-чоловіків – поїхали на заробітки до Польщі, бо не вистачало коштів, щоб прогодувати свої сім’ї з малими дітьми.
“У нас ще шестеро вчителів-пенсіонерів, які продовжують працювати. На такі заяви Мінфіну про скорочення реагують негативно, бо як же можна прожити на таку мізерну пенсію? Хотілося б, щоб робота вчителя у державі шанувалася, та й після виходу вчителя на пенсію держава теж про нього дбала… Коли Зеленський перед виборами обіцяв зарплату 4 тисячі доларів, у школі сміялися, бо розуміли, що це нереально зробити так одразу. Вчителі ж теж слідкують, що робиться в економіці, політиці, – каже пані Галина. – У нашій школі вчителів наразі не бракує, маємо велику школу – більш як 400 учнів, з навколишніх сіл до нас теж доїжджають. Але я знаю, що у віддалених селах учителів справді не вистачає, молодь звідти виїжджає, працювати там залишаються переважно люди середнього і старшого віку”.
“Питання якості в дискусіях відсутнє повністю”
Яких учителів бракує, а яких справді забагато і від чого залежить їхня зарплата – у коментарі Еспресо.Захід розповів екс-заступник міністра освіти Єгор Стадний:
“Ця проблема багатогранна. Коли говорять про те, що у нас або забагато вчителів, або замало, то всі матимуть рацію. Але вчителі всі різні, вони діляться за предметами, за ланками школи, за населеними пунктами. І говорити про них усіх з одним знаменником просто неможливо. Наприклад, у нас багато чи мало вчителів хімії, які здатні викладати в школах з румунською мовою викладання? Їх насправді мало. У нас загалом замало вчителів фізики, математики і хімії навіть у школах з українською мовою викладання. До того ж серед них значний відсоток передпенсійного або навіть пенсійного віку. А це означає, що ці люди раніше чи пізніше підуть зі шкіл, і на заміну їм ніхто так швидко не прийде.
Якщо ми подивимося ще географічний розріз, то є великі міста, де населення збільшується – в основному за рахунок внутрішньої міграції. Відповідно, там щороку дітей стає більше, а вчителів бракує. Але маємо й населені пункти, де є відтік населення, і вчителів там в результаті більше, ніж потрібно.
Загалом, якщо брати по всій країні, у нас працює набагато більше вчителів, ніж розраховується освітня субвенція. Саме так і робить свої висновки Міністерство фінансів. І дорікати їм у цьому не варто, тому що вони нічим не маніпулюють. Вони мають дуже простий алгоритм, який є фактично математичною формулою, за якою розраховують кількість ставок учителів стосовно кількості дітей в Україні.
Але говорити слід про вчителів конкретних предметів у конкретних населених пунктах. Наприклад, учителів фізики, як я вже сказав, не вистачає, учителів історії України – достатньо, інколи навіть забагато, мовників теж не бракує.
І коли я кажу “забагато”, то я суджу не за якістю вчителів, а суто за кількістю дітей і кількістю вчителів, які забезпечують навчання. Є такі поняття, як розрахункова наповнюваність класу. І лише з цього ми можемо судити. А питання якості викладання і професійної кваліфікації цих учителів, що, звісно, суперважливо, у цих дискусіях відсутнє повністю, тому що ми не вміємо визначати якості роботи вчителів. Процедура підвищення кваліфікації, так званої атестації, не викликає довіри, а процедура сертифікації вчителів не є на сьогодні такою масовою і повноцінно ще не готова замінити атестацію. Тому питання про якість, про що часто запитують і дуже часто люблять обговорювати у соціальних мережах, на жаль, не є визначеним.
Мінфін має рацію в тому, що коли місцева влада проводить оптимізацію шкільної мережі, то з часом, через рік-два, у цієї влади з’являється можливість у тих школах, які залишились після оптимізації, підвищити зарплатню вчителям за рахунок надбавок.
Стосовно зарплати молодих учителів, то є заковика, яку потрібно вирішувати не на рівні місцевих громад, а на рівні уряду і парламенту. Річ у тім, що система оплати праці вчителів побудована так, що велику вагу там складають доплати і надбавки, серед яких найбільше важить стаж. Відповідно, який у молодих вчителів може бути стаж? Тому коли говоримо про привабливість роботи вчителя в школі, треба на центральному рівні переглянути механізм формування оплати праці. Чи варто так багато уваги приділяти саме стажу, чи є він запорукою того, що вчитель буде мати кращу кваліфікацію? Чи все ж таки це не завжди пов’язані між собою речі і ми могли би більше покладатись, наприклад, на сертифікацію? Тоді молодь могла би приходити працювати в школу і не чекати, поки той стаж у них накопичиться, роками сидячи на мізерній зарплаті.
Тому завдання є в усіх. І в місцевої влади, яка є засновником мережі шкіл і фактично її утримує. Цю мережу треба оптимізувати, адже малокомплектні школи знижують якість освіти. Переводити і вчителів, і дітей у повнокомплектні школи з відповідним довезенням, забезпеченням дорогами і автобусами. А завдання центральної влади – нарешті переглянути те, з чого складається оплата праці вчителя. Я не кажу, що треба повністю відмовитися від урахування стажу, але вважаю, що настав час подивитися, чи має молодь стимули приходити працювати в школи. Бо наразі оплата праці геть не сприяє цьому”.