Юрій та Тетяна Мамчій віддали цій війні подвійну втрату. Російські окупанти на Донбасі нагло позбавили їх найдорожчого – двох синів. Станіслав та Олексій героїчно загинули, навіть не попрощавшись з батьками.
Наймолодший син Євген також ледь не поплатився життям на фронті. Про трагічну ношу сім’ї розповів батько Юрій в ексклюзивному матеріалі 24 каналу в рамках проєкту “Ціна мирного неба”, присвяченому українським захисникам.
Втікали від війни, але та наздогнала
Юрій Мамчій родом з Чернівців. Його дружина Тетяна – з Узбекистану. Саме там і проживала пара після одруження та народила синів.
Після розпаду Радянського Союзу сім’я задумалась про те, щоб переїхати в Україну.
Коли був Радянський Союз, ми майже кожного року їздили в гості в Україну. Потім в Афганістані почалась війна,
– згадав Юрій.
Він не хотів звідти їхати, але жінка вмовила. Мовляв, страшно жити, коли поблизу триває війна. Тетяна переконала Юрія, що в Європі – мир, там спокійніше.
Пара все ж переїхала з дітьми в Україну. Однак доля зіграла з сім’єю злий жарт.
Війна нас наздогнала тут,
– сказав чоловік.
Наздогнала і зробила у серці 2 глибокі рани. Здавалось, життя більше немає.
Станіслав, 2015 рік
Першим на фронт поїхав середній син – 32-річний Станіслав. Він потрапив під 6 хвилю мобілізації.
Знайомі пропонували виїхати за кордон, але Станіслав запевнив батьків, що ховатися не буде, адже присягав на вірність Україні. Тут сумнівів не було.
“Мама каже: “Можливо, ти б не виходив?”. Він відповів: “Чого це я не буду виходити?”. Вийшов, поговорив, взяв повістку”, – розповів батько.
Зранку Станіслав вже був у військкоматі. Через 3 дні поїхав на полігон у Старичі, що на Львівщині.
Довідка. Станіслав Мамчій потрапив у 81-у окрему аеромобільну бригаду (122-й окремий аеромобільний батальйон). На фронті був з 8 жовтня 2015 року.
Син дзвонив по черзі
Станіслав старався дзвонити батькам кожного дня. Була так звана черга: один день дзвінок звучав на смартфоні мами, наступного дня розривався телефон тата.
Самі ж батьки не наважувались дзвонити. Такою була домовленість з сином.
Ми ж не знали, де він і що там відбувається. Не хотіли нашкодити. Ми казали, щоб дзвонив сам, коли матиме час,
– зазначив Юрій Мамчій.
Бувало, що Станіслав 7 – 10 днів не виходив на зв’язок. Однак він завжди казав батькам, щоб ті не хвилювалися. Мовляв, живе на території, де немає зв’язку. У нього все добре.
Якось під час розмови Станіслав проговорився батькові, що воювати з росіянами складно. Вперті ж бо. Навіть з сепаратистами можна було домовитись, аби постріляли вверх, а не вбивали один одного. Однак домовленості – це не про росіян.
“Ми розуміли, що це війна. Та якось не вірилось, що таке може статися (загибель сина – 24 канал). Всім батькам хочеться, щоб навіть якщо щось сталося, то не з їхньою дитиною”, – сказав тато Станіслава.
Однак трагедія таки прийшла в дім сім’ї.
Остання кава для побратима
13 липня 2016 року бойовики обстріляли пункт в районі Авдіївки, де перебував Станіслав.
День загибелі
Станіслав закінчував своє чергування і мав розбудити побратима Олександра, який його б замінив на місці.
“Син зайшов у бліндаж і сказав, що заварив Олександрові кави. Казав, щоб той випив і виходив”, – зауважив батько.
Довідка. Бліндаж – це укриття, яке облаштовують на позиціях, аби захистити бійців від обстрілу противника. Бліндаж заглиблений у землю, має міцне покриття та ще й прикритий шаром ґрунту.
Після цього Станіслав вийшов на вулицю. Вже через кілька хвилин просто за його спиною розірвалася міна. У цей момент його побратим Олександр лиш висунув ногу, аби вийти з бліндажа.
Він кинувся до Станіслава, але шансів на порятунок не було. Його тіло просто пошматувало.
Станіслав лише встиг сказати: “Допоможи мені, брате”. І все,
– сказав батько з клубком у горлі.
Остання кава, яку Станіслав зробив побратимові, так і залишилась на столі. Вона охолола, як і тіло бійця Мамчія.
Плач. Крик. Біль.
Про смерть Станіслава сказав батькові старший син Олексій (саме він згодом загине другим). Як сказати про невимовну втрату матері – не знав ніхто. Та тягнути час не було сенсу.
Вона прийшла з роботи. Я не знав, як сказати, але треба було це робити. Був плач, крик. Не вірилось,
– пригадав страшний момент Юрій Мамчій.
За словами батька, до останнього були думки про те, що тіло могли переплутати.
“Можливо, не він… Та коли тіло привезли, ми побачили… Поховали”, – сказав Юрій.
Про те, що тіло Станіслава пошматувала злощасна міна, батькам розповіли лише через 2 роки після загибелі сина.
“Ми пробували дізнатись, як це все сталося, але нам ніхто не хотів казати. Вже з часом напевно і в хлопців трохи все минулось, то й розповіли”, – зазначив батько.
Син залишив життєрадісні відеокадри
Юрій Мамчій розповів, що він з дружиною не дивиться телебачення та не стежить за новинами вже 7 років – відтоді, як почалась війна.
Як виявилось згодом, саме 13 липня ввечері, коли загинув Станіслав, у випуску ТСН показали сюжет з Авдіївки. Там був Станіслав, це останнє його відео. Через кілька годин його не стало.
Уявіть, якби ми ввечері подивились, його побачили, а в обід нам подзвонили і сказали, що Станіслава вже немає,
– припустив Юрій.
Також за день до загибелі син відправив до батьків телефон, аби його відремонтували. Коли батьки отримали смартфон – Станіслав вже був мертвим.
Юрій та Тетяна побачили на смартфоні кадри життєрадісного, усміхненого, позитивного сина. Таким він і закарбувався у пам’яті назавжди.
“Він знімав хлопців, себе. Жартували. Він був такий веселий. Його усі любили, бо він ніколи не нив, не просив нічого. Завжди був оптимістом”, – запевнив Юрій.
Ці кадри були для батьків ковтком свіжого повітря.
Станіслав як 8 серпня пішов на полігон, так ми його і не бачили. Він не приїжджав. Дзвонив лише періодично. Коли вже смартфон до нас потрапив – тоді лише відео з ним побачили,
– підсумував батько.
Побратими досі вважають, що Станіслав своєю смертю викупив їх. Річ у тім, що після нього з підрозділу ніхто більше не загинув. Не було і тяжко поранених. Всі живими повернулися додому.
Наснився, щоб врятувати
Наймолодший син Євген пішов на фронт добровольцем ще тоді, коли країну захищав Станіслав. Після загибелі брата чоловік вирішив, що йтиме на фронт вдруге. Цього разу – помститися за вбитого брата.
Якби не Станіслав, який приснився йому однієї ночі на фронті, – хтозна, як би склалась доля.
Євген спав у бліндажі. Станіслав йому наснився і сказав: “Вставай і виходь”,
– розповів батько.
Євген продовжував спати, та Станіслав у його сні був дуже наполегливим. Він переконував Євгена, що йому потрібно в туалет.
Напів сонний брат не міг зрозуміти, що відбувається, але все ж вирішив вийти.
“Він пройшов кілька хвилин, після чого міна влетіла у бліндаж. Тоді вибуховою хвилею його зачепило. Євгена знайшли, коли той повз з гранатою у руці”, – сказав Юрій.
Вже у госпіталі Євген прийшов до тями. Він вірить, що завдяки покійному брату і залишився живим. Саме тоді Євген отримав поранення, наслідки якого змушений лікувати й донині.
Олексій, 2019 рік
Про те, що можуть втратити і другого сина – батьки навіть не думали. Точніше, не хотіли допускати таких думок, аби не накликати біду.
Олексій перебував у батальйоні територіальної оборони. У 2019 році був на полігоні у Старичах. Тоді приїхав до батьків і сказав, що вирішив також їхати на війну.
Він мав власний розум. Ми питали, чи добре подумав, але не відмовляли. Це його вибір,
– зауважив Юрій.
“Наші діти самі робили вибір, а ми приймали таким, яким той вибір був”, – додав батько.
Довідка. Олексій Мамчій служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”.
Олексій був водієм, возив на передову речі першої потреби. Він проживав у населеному пункті, поблизу були мирні мешканці.