У місті Соснівка Червоноградського району Львівської області сталася страшна трагедія у родині Вікторії Сковрон. Менш ніж за два тижні дівчина втратила всіх своїх рідних – від коронавірусу померли її літні бабуся з дідусем, а потім померла і мама. Всі вони були невакциновані та спочатку лікувалися вдома, але потім їхній стан почав різко погіршуватися.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Коронавірус забрав життя трьох рідних людей
Різдвяні та новорічні дні стали для 25-річної Вікторії Сковрон найтрагічнішими у житті. Спершу 25 грудня в Сокальській лікарні від коронавірусу померла її 78-річна бабуся Ірина Волошина, а 1 січня від цієї ж хвороби помер 80-річний дідусь Анатолій Волошин. Не встигла дівчина поховати рідних, як 3 січня не стало її 46-річної мами Наталії Сковрон – причина смерті та сама.
Вікторія згадує, що першою в сім’ї захворіла мама. “Мене тоді не було вдома, я була в поїздці в Європі та приїхала додому в Соснівку трохи пізніше. Як мені розповіли, мама занедужала ще 9 грудня. У неї почали боліти суглоби. Вона завжди страждала від них, і, мабуть, коронавірус насамперед ударив по них, а вже 10 грудня у неї піднялася температура і з’явилася слабкість, як під час застуди. При чому вранці температура була нормальною, а надвечір могла піднятися до 39,5 градусів. З’явився кашель, але при коронавірусі він зазвичай сухий, а у мами був вологий. Тому думали, що це грип”, – розповідає дівчина.
До Наталі 13 грудня прийшов дідусь – він приніс ліки і відразу ж пішов. Але вже надвечір і дідусь, і бабуся захворіли. У жінки було легке нездужання, а ось у чоловіка боліло горло та піднялася температура.
Медики запевняли, що жінки відмовлялися їхати до лікарні
Вікторія каже, що пропонувала мамі зробити тест на коронавірус, але вона не дослухалася. Бабуся була медикинею, роки 3-4 як вона перестала працювати, тож лікуванням керувала вона. Все-таки бабуся в цьому тямить. Вона перебралася до нас у квартиру, щоб робити уколи та ставити крапельниці мамі, бо щодня ходити їй уже було тяжко”, – розповідає дівчина.
Крім Вікторії, ніхто з членів сім’ї не був вакцинований. За її словами, у мами було онкологічне захворювання, жінка не зробила щеплення через побоювання виникнення тромбів. А ось бабуся була проти вакцинації, тому ні вона, ні дідусь не отримали захисту від коронавірусу.
Вікторії довелося поїхати у робочих справах до Карпат 17 грудня. “Перед моїм від’їздом мама поскаржилася на те, що у неї з’явилася нудота, як під час хіміотерапії. А потім виникла і задишка. Я поїхала, спочатку у мене не було зв’язку в горах. А коли 19 грудня я по телефону почула голос мами, то мені стало страшно, вона дуже погано дихала, я просто з Карпат викликала їм швидку допомогу, проте лікарі їх не забрали.
За словами мами, лікарі оглянули тільки бабусю, а до мами навіть не зайшли, хоча вона почувалася найгірше. Бабуся відмовилася від госпіталізації, бо забрати хотіли лише її одну. Я говорила із фельдшерами. За їхніми словами, у них нібито є письмова відмова від госпіталізації обох, вони хотіли відвезти до лікарні бабусю та маму. Хто з них має рацію, я не можу стверджувати”, – каже Вікторія.
Доводилося витрачати багато грошей на ліки
Але вже наступного дня швидка все ж таки забрала Наталю до Сокальської лікарні. На той момент у жінки сатурація впала до 20%, вона почала синіти і впала в кому. Але за 3-4 години мама Віки прийшла до тями, і її під’єднали до апарата ШВЛ.
Бабуся та дідусь теж у результаті були госпіталізовані. Стан чоловіка був трохи кращим порівняно з іншими членами сім’ї, сатурація на той момент була ще в нормі.
“Я буквально розривалася між роботою та лікарнею, до якої потрібно було добиратися двома маршрутками. Незважаючи на те, що у нас нібито є всі ліки для лікування коронавірусу, мені доводилося часто купувати препарати. Тільки для мами в перший тиждень я витрачала від 1000 до 3000 грн. Сума стала збільшуватися, коли її стан погіршився. Мене бентежило, що їй не дають дорогих препаратів, і я сказала, що сама їх купуватиму, щоб тільки врятувати маму. Лікарі йдуть за протоколом, хоча можна пробувати різні варіанти і дивитися, що краще допомагає пацієнту, як це роблять у деяких львівських лікарнях. Мені допомагали колеги та друзі, інакше б я не впоралася”, – каже Вікторія.
Остання розмова: мама плакала та стогнала
Дівчина розповідає, що ставлення до родичів пацієнтів у Сокальській лікарні нелюдське. Зателефонувати чи поговорити з лікарем із реанімації було навіть легше, ніж із медиками з інфекційного відділення, де лежав її дідусь. У хворих немає закріпленого лікаря, щоразу до рідних виходить новий черговий лікар.
“Тому в мене не було навіть мобільного номера лікаря, щоб я могла по телефону дізнатися про стан рідних. Я щодня їхала туди і не знала, до чого готуватися. Тобі дзвонили лише для того, щоб повідомити, що твоя рідна людина померла. Це просто нелюдське ставлення. Часто доводилося по 20-40 хвилин чекати, коли до тебе вийдуть і візьмуть ліки. Стояти потрібно або на вулиці, або у невеликому закритому приміщенні, де легко заразитися. Декілька разів, коли я просила вийти лікаря, мені відповідали, що він зайнятий: “Телефонуйте рідним, вони самі вам усе розкажуть”.
Хоч я й чекала лікарів із реанімації годинами, але вони були людяніші, ніж з інфекційного відділення. Один із них навіть дав мені поговорити з мамою зі свого номера телефону. Мама ще була притомна, вона плакала і говорила, як їй важко. Слухати її стогін було дуже боляче, бо я не могла їй допомогти. Це була наша остання розмова. Наступного дня її стан погіршився, і більше до тями вона не приходила”, – каже Вікторія.
Дівчина навіть хотіла перевезти маму до іншої лікарні – до Винників. Але медики, котрі лікували жінку, не дозволили цього зробити.
“Про Сокальську лікарню я чула погані відгуки. Там дуже мало тих, хто виживає в реанімації. Я домовилася у Винниках у лікарні, там хороша реанімація, головний лікар погодився прийняти мою маму. Але у Сокальській лікарні не дозволили, сказали, що вона не транспортабельна”, – каже Вікторія.
Мама та дідусь працювали на шахті, а бабуся у лікарні
Знайомі сім’ї розповідають, що Наталя дуже пишалася своєю дочкою та її досягненнями у житті. Дівчина навчалася у Польщі, співпрацювала з одним з українських телеканалів. Потім повернулася до України, живе у Києві. Вона багато мандрує, вивчаючи світ.
Наразі 25-річна Віка залишилася зовсім одна. Рідні мами живуть у Росії, а батько давно не цікавиться життям дівчини. З похороном їй допомагали друзі, колеги та знайомі мами.
Сама Наталя раніше працювала на шахті оператором комп’ютерного набору, але через епідемію коронавірусу там відбулося скорочення штату. Жінка стала на біржу.
Анатолій Волошин до виходу на пенсію працював на шахті, раніше був директором бази відпочинку “Шахтар”. Ірина Волошина багато років пропрацювала медсестрою у лікарні у рідній Соснівці. Звільнилася лише кілька років тому.
У мене бабуся ніколи не виглядала на свій вік. Вона була доглянутою, у неї не було сивого волосся, вона стежила за собою, була активною і ніколи не хворіла. Дідусь теж. У мами було онкологічне захворювання. І що дивно, дідусь пішов раніше, хоча його стан був кращим, ніж у інших. А мама, яка захворіла найпершою і переносила хворобу важче, померла останньою, вона протрималася в лікарні два тижні”, – розповідає Віка.
