Приїхали наші позавчора з сіл, в які ще після кац₴пів не заходили українські військові. Не буду переказувати те, що почула, як і те, що пишуть дружні підрозділи, що були в Бучі.
Моя думка наступна: зараз відбувається те, про що ми лише чули колись в жахітливих переказах про звірства нквд і нацистів,і у кожного з нас є простий вибір: блокувати емоції, аби лишатися продуктивним, чи віддатися емоціям і провалиться в чорну яму страху і депресії. Людська психіка влаштована таким чином, що в затяжному ненормально загрозливому, лякаючому, болючому стані людина просто не може знаходитися весь час, і ти або перестаєш відчувати, або ламаєшся. Або періодично впадаєш в істерику, адже людина істота, що здатна відчувати чужий біль, співчуття, емпатично міряючи на себе чуже горе, горюючи разом з тими, кого скривдили.
Тому я хочу попросити вас – сприйміть те, що сталося, і ще ставатиметься, як те, що від вас не зовсім залежить. Ви ні в чому не винні. Ці страшні речі – справа рук нелюдів, яких дай боже потім покарають. Війни ніколи не були гуманними, хоча даним – давно були хоч якісь правила і кодекси честі. Проте ми маємо справу з нацією, в якої честі немає. Це те відгалуження людства, яке ніколи не зміниться в бік гуманності, а отже має бути znищене, або загнане під плінтус назавжди, обгорожене якоюсь надсучасною плазмовою стіною, яка спалює нафіг орка, що хоче наблизитись.
Старайтеся не вбирати в себе кожну прочитану, почуту страшну новину, кожну болючу світлину. Я розумію, що прошу про неможливе, адже українці – дуже чуйна і співчутлива нація. Але – по можливості оминайте зривів, заглиблення, аналізу, не намагайтеся зрозуміти, як людина може таке вчиняти, що це за людина, хто її виплодив. Просто прийміть як даність – кац@пи це не люди. Їх не можна проаналізувати, це зовсім інша форма існування. Вони жерли лю₴ей ще до того, як з їх племен утворилася Московія, тоді були рабами свого царя, тоді рабами ссср, тоді рабами режима хворого кгбіста, що натравлював їх на весь світ.
Вони виросли на піснях і билинах іншого, темного світу, де довкола вороги, на жартах Зароднова і Петросяна, де американці т#пі, грузини, вірмени, айзери – якась чо#на нижча раsa, hohly sелюки. Вони виросли на піснях Расторгуєва, Газманова про звитягу руssкіх, і їхня картинка реальності просто спотворена настільки, що вони навіть знаходячись на чужій землі думають, що захищають. Вбиваючи – що рятують. Гвалтуючи – що несуть мир і руську весну. Грабуючи – що звільняють світ.
Це нація, яка на останній стадії ураження колективного мозку, і вона не здатна на ідентифікацію добра і зла.
Тому благаю – лишайтеся беземоційними. Допомагаєте одне одному і Україні, армії і тим, хто потребує помочі. А погорювати – погорюємо разом після того, як доб’ємо погань.
А тоді дозволимо собі порадіти Перемозі.
Люблю вас, моя неосяжна родино.