“У мами мого чоловіка, що живе неподалік, вони вкрали шубу з кози. Не дорогу, не нову. У мене ж поцупили декілька суконь та гумові капці”, – каже одна жінок, в будинку якої побували рашисти.
Щонайменш 220 тисяч людей втратили дах над головою внаслідок російського вторгнення — у буквальному сенсі цього слова: їхнє житло зруйноване. Ті ж, хто повертається у свої оселі на територіях, що були окуповані, застають там справжній жах після “хазяйнування” росіян. Ми поспілкувалися з такими людьми.
“Мій будинок в Ірпені зруйнований вщент, — розповідає 32-річний Влад Семенів. — А ось батьківський — вцілів. Там “погосподарювали” орки. Кімнати нагадували великі сміттєзвалища. Зникло ліжко — двоспальне. Не розумію, як орки його винесли й забрали зі собою, але факт є фактом.
Батько мав пасіку. Уявіть собі, всі 67 вуликів розламані. Навіть рамки для меду — понад дві сотні, що були в сараї, й ті знищили. Крім того, зникли 30 літрів медовухи… Тато сказав, що вулики відновить, медовухи до перемоги України нагонить. Думаю, для росіян його пасіка була останньою можливістю відчути щось солодке в житті”.
30-річна Анна Ординська з Гостомеля зрозуміла, що в її квартирі “гостювали” окупанти, ще навіть не заходячи туди: аби якось потрапити всередину, орки просто проламали стіну…
“З оселі зникла вся дрібна побутова техніка, — каже жінка. — Вкрали й мої прикраси, але, хвала небесам, зникла звичайна біжутерія, а ось вироби з білого золота залишились. Росіяни, мабуть, прийняли їх за дешеве срібло…
До речі, у мами мого чоловіка, що живе неподалік, вони вкрали шубу з кози. Не дорогу, не нову. У мене ж поцупили декілька суконь та гумові капці. Це дивовижно, вони ризикують власним нікчемним життям заради того, щоб привезти жінці гумові шльопанці?!”
“Мій дім окупанти обрали для тимчасового проживання, як наслідок — вибиті двері та вікна, розгромлені меблі, вкрадений майже весь одяг, — розповідає 36-річна Мар’яна Кравчук із Броварського району. — На поличках душової були засіб для унітаза та інша побутова хімія — тобто, швидше за усе, орки милися тим, чим я чищу туалет. На кухні у мисках був корм для собак — думаю, росіяни їли його… А потребу справляли в біде, хоча поруч стоїть унітаз…”
У квартирі 25-річної Іванки Дар із Гостомеля теж жили росіяни.
“Унітазом вони, певно, не користувалися, бо всі вазонки всохли підозріло швидко, як для сукулентів, — каже жінка — У моєї знайомої у кімнаті висів портрет Леонардо да Вінчі, то окупанти на стіні написали: “Спасибо за Толстого!” Інша розповідала, що залишила вдома свою менструальну чашу. Сестра знайшла її у діжці розсолу. Мабуть, орки на “опохмєл” черпали розсіл тією чашою. А ще — вимазали зубні щітки в лайні й залишили записку: “Пусть этот вкус будет у вас во рту”. Ідіоти!”
“ЧОМУ ВИ НЕ ЗУСТРІЧАЛИ НАС ІЗ КВІТАМИ?”
Нещодавно міжнародна неурядова організація Amnesty International оприлюднила перші матеріали після прискіпливого розслідування, проведеного на місцях воєнних злочинів у звільнених від російських окупантів містах і селищах Київщини.
“Упродовж майже місяця наші фахівці працювали на Київщині, розмовляли з людьми, родичі й близькі яких загинули під час російських нападів у Бучі, Бородянці, Новому Корогоді, Андріївці, Здвижівці, Ворзелі, Макарові, Дмитрівці, та відвідували місця численних злочинів, — розповідає Катерина Мітєва, речниця Amnesty International. — Загалом дослідники опитали 45 осіб, які були свідками або з перших вуст чули про незаконні вбивства своїх рідних і сусідів (сусідок) російськими ворожими солдатами, а також 39 осіб, які були свідками авіаударів по восьми житлових будинках або чули про них з перших вуст. Задокументовано чимало випадків знущань та вбивств беззбройних цивільних людей”.
— Чи могли б навести приклад того, що було задокументовано?
— Ось що розповіла мешканка Бучі Ірина Абрамова. Російські солдати припаркували БТР у саду її сусіда, кинули гранату в будинок і почали стріляти по вікнах, — веде далі Катерина Мітєва. — Чоловік Ірини Олег вийшов із піднятими руками й сказав: “Будь ласка, не стріляйте, ми — цивільні”. Окупанти (їх було четверо) наказали родині вийти, забрали мобільні телефони, потім сказали: “Чому ви не були надворі, щоб привітати нас? Ми прийшли “асвабаждать” вас”.
Через вибух гранати, яку окупанти кинули в дім, виникла пожежа. Батько Ірини розповів, що намагався загасити вогонь водою, просив солдатів дозволити зятю прийти допомогти йому. Один із росіян саркастичним тоном відповів: “Він уже не прийде!”
Свого чоловіка Ірина знайшла за сусіднім парканом із простреленою головою, а їхній будинок повністю згорів…”
Загалом у Бучі та кількох інших містах і селах, розташованих поблизу Києва, Amnesty International задокументувала 22 випадки незаконних вбивств військовими рф мирних мешканців. Задокументовано й непропорційні невибіркові атаки: наприклад, у Бородянці правозахисники виявили, що принаймні 40 цивільних осіб загинуло, а тисячі лишилися без даху над головою внаслідок цілеспрямованого руйнування будинків.
Ці свідчення, без сумніву, стануть згодом у нагоді при розгляді справ проти окупантів у міжнародних судах і трибуналах.