Владислав у 2014-му переїхав з Горлівки у Ланівці 12-річним хлопчиком, а геройськи загинув за Україну 19-річним юнаком.
Після школи Влад навчався у Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Мав багато планів, мріяв жити у вільній, мирній Україні. У жовтні юнакові виповнилося б 20 років. Але його життя обірвала війна. І йому назавжди 19…
— Війна забирає цвіт нашої нації, зовсім молодих хлопців. Захищаючи Україну на Донеччині, загинув тернополянин Владислав Ратниченко, — повідомив міський голова Тернополя Сергій Надал. — Співчуваємо рідним. Вічна пам’ять Герою!
Владислав Ратниченко народився 22 жовтня 2002 р. Спочатку проживав із родиною в м. Горлівка, що на Донеччині.
Переїхали на батьківщину дідуся по матері
— Разом із мамою, сестричкою та бабусею Влад приїхав із Горлівки в Матвіївці (Шумщина) на літні канікули, як вони тоді думали, — йдеться у 3 випуску альманаху «Лан». У книзі є розділ «Вигнані з рідного дому», в якому журналістка Лариса Крук спілкувалася з Еліною Ратниченко та описала історію її сім’ї з міста Горлівка Донецької області. — Звідси родом його дідусь, мамин батько. Тут їх гостинно прийняли, Влад пішов у 7-й клас, його сестричка Владелінка — у 1-й.
Невдовзі сім’я переїхала в Ланівці, де мама дітей, пані Еля, як дипломований медик, зайнялася лікувальним масажем, а діти навчалися у школі №1.
— Донеччани запам’яталися в Ланівцях, бо були одні з перших, хто вимушено покинув рідний дім і все, що було в нім, — пригадала редакторка газети «Голос Ланівеччини» Наталія Гамера. — Бабуся, щоправда, повернулася на батьківщину, коли окупанти зайняли її місто. Там її будинок, нажитий вчительською працею.
Еліна з дітьми виїхала ще до окупації Горлівки, але більше туди не поверталися, а шукали можливості обживатися в місцях, де шанують українські традиції, де звучить українська мова, де можна сміливо проявляти свої патріотичні переконання. Це почуття їм було близьке з дитинства.
Владислав після школи навчався у Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Мав багато планів, мріяв жити у вільній, мирній Україні. У жовтні юнакові виповнилося б 20 років. Але його життя обірвала війна. І захисникові назавжди залишиться 19…
Хлопець був студентом юридичного факультету Західноукраїнського національного університету.
— Коли ворог прийшов знищувати нашу державу, сповнений сил і патріотизму, 19-річний Владислав Ратниченко у лавах Збройних сил України боронив нашу державу та внаслідок ракетного удару загинув на Донеччині. Юнак завжди був принциповим, добрим та справедливим, вболівав за долю країни, проявляв мужність і впевненість, — розповіли у вузі. — Нестерпний біль і смуток у наших серцях. Його відважність і героїзм – це символ боротьби українського народу за волю та гідність.
Він пожертвував найціннішим – своїм життям. Нехай у мирі спочиває його душа, а пам’ять і слава про Владислава живе у віках. Низький уклін вірному синові України!
На своїй сторінці у соцмережах мама поділилася гірким болем. Допис з’явився 14 серпня і ніби крає по живому.
«Свого Героя зустрічаю в труні»
— Груз 200 у вівторок. Життя таке коротке. 19 років. І все зупинилось, — написала Еліна Ратниченко. — Залишався місяць армії. З першого дня оборона Києва. Харків, Суми, Донбас. І під Малинівкою в окоп прилетіла ракета.
Мати пише, що син зустрів гарну тернополяночку, мріяв про доньку.
— Дякую за ці 5 днів до… Була можливість виїхати, та Владислав відповів, що буде йти до кінця, — поділилась мама. — Вивезти сестричку, щоб ще за це не переживати. Нема гіршого — ховати дітей! Свого Героя зустрічаю в труні… Усім жінкам бажаю дочекатися живими своїх рідних та обійняти!
Тіло Героя привезуть до Тернополя у вівторок, 16 серпня.
Окрім мами і молодшої сестри, у Влада залишились старша сестра і батько, Віктор Володимирович. Чоловік є одним із засновників будівельної компанії у нашому місті, проживає також тут. І побажав, аби місце останнього спочинку сина-Героя було в Тернополі.
— Щиро співчуваю тобі, Елю, — написала у коментарях матері Olgana Kyzmolka. —Тримайся. Нехай дає Бог царство небесне. Я не можу навіть дихати. Він 4 дні тому був у Тернополі. Ти проводила його знову на війну. Тішилася, що витягнула з контузії. Я писала тобі, що молися за нього. А нині… Він ще і не жив. Закрадається думка — може це не він? Може сталася якась помилка? Щось наплутали?
На жаль, помилки немає, і Влад назавжди повертається на Тернопільщину, яка стала його другою домівкою, відколи виїхали з Донеччини.
Цей юний хлопчина був старшим навідником відділення гранатометного взводу механізованого батальйону однієї з військових частин. Внаслідок травм, отриманих під час мінометного обстрілу, загинув 11 серпня.
Редакція щиро співчуває батькам, сестрам, бабусі, всій родині, друзям, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…