Щоб знайти Ірину, яка гостювала в них ще в 10-річному віці, французи залучили навіть ТСН.
Зустріч, на яку чекали 30 років і яка ніколи б не відбулась, якби не сильне бажання однієї французької жінки та не чуйність та уважність глядачів ТСН.
У будинку французького сімейства Алляр зараз святкова метушня. Найбільше радіють тут гостям – Ірині із сином Сашком, які приїхали в гості вперше за 30 років.
“Ще перед її прибуттям я постійно хотіла плакати! Але в аэропорту я дивилась на двері і дуже боялась їх пропустити, лише чекала, коли ж вона прибуде зі своїм маленьким хлопчиком і коли це сталось, я сказала – нарешті! Важко описати такі емоції, це 30 років тому ми бачились! Але я її впізнала одразу”, – каже мадам Алляр після зустрічі гостей в аеропорту.
“Це була мить радості, коли ти їдеш і знаєш, що на тебе чекають і тобі дуже радіють! Дуже багато любові я побачила в очах і просто радість, коли мене з моїм синочком побачили в аеропорту”, – додає Ірина.
Востаннє мадам Алляр тримала Іру за руку і на руках, коли їй було 10 років, тоді ця велика французька родина приймала українську дівчинку за програмою “Діти Чорнобиля”. Іра гостювала в них двічі у 93 і 94-тому, а потім слід урвався.
Світлини маленької Іри та фотографії української родини – усе це мадам Аляр показувала восени знімальній групі ТСН. Від початку повномасштабної війна вона сильно хотіла знайти Іру, і в своїх пошуках дійшла аж до ТСН. “Дорога Ірино, ми дуже хочемо тебе підтримати! Де б ти зараз не була, я хочу щоб ти була в безпеці! Ми страшенно хочемо бачити тебе тут, наш дім відкритий для тебе і твоєї родини”, – зверталась тоді жінка до Ірини з телевізора.
Це спрацювало – глядачі ТСН допомогли розшукати вже дорослу Ірину без прізвища, адреси та жодних координат. Щойно сюжет вийшов в ефір в особисті повідомлення Лідії Таран надіслали фотографію дорослої Іри і номер її телефону.
Ірі про те що її шукає вся країна, розповіла мама. “Я збираюсь на роботу о пів на шосту ранку. Каже, що Іра подивись, тебе шукають французи! Я зрозуміти не можу, я бачу свої дитячі фото, дуже багато повідомлень від незнайомих, батьків однокласників, сотні людей буквально за добу написали мені”, – розповідала жінка.
З двома дітьми з Кременчука Ірина евакуювалася до Німеччини. Наразі працює там вчителькою німецькою для наших переселенців. В ефірі марафону “Єдині новини” їм організували зустріч за відеозв’язком – і тоді Марі Алляр та Ірина Дмитриченко вперше побачились.
Ірина зізнається, що для неї ця розмова була справжнім дивом, адже теж пам’ятали французьку родину, але не вірили, що вийде її розшукати. “В нас не залишилося ні адреси, ні номера телефону, і я казала – мамо, а як ми можемо взагалі посміти тій французькій родині писати, або взагалі думати про якусь допомогу”, – каже Іра.
“Що найнеймовірше, що її мама, і я мали такі самі думки! І я дуже шкодую, що не знайшла Ірину раніше, тому що ми могли більше, більше допомогти, коли вона залишила Україну, ми могли її прийняти”, – каже мадам Алляр.
Про цю зустріч на Різдво вони домовилися саме під час прямого ефіру. Тепер вони під одним дахом і дім стає ніби машиною часу – Мадам Алляр навіть знайшла гру, в яку вони грали маленькими з її донькою Клер, щоб вчити французькі слова. Тільки тепер грають дві дорослі жінки – Клер зі своїми двома дітьми та Іра зі своїм меншим – Сашком. Мадам селить її в ту ж кімнату, де вона жила колись, а там ще один сюрприз. “Я не уявляла навіть, що у вас є це фото – моїх батьків. Що ви всі ці роки його в себе зберігали і тримали, це неймовірно”, – розчулюється Ірина.
На святковій месі в місцевій церкві кілька разів оголошують, що присутня родина з України. До кінця служби вже мадам Алляр тримає за руку сина Ірини Сашка, а вірян просять помолитись за Україну.