Побратими “Да Вінчі” небагатослівні, ворогу за смерть командира обіцяють відповісти на полі бою.
На Прикарпатті сьогодні прощаються з легендарним командиром українського війська Дмитром Коцюбайлом на псевдо “Да Вінчі”. На фронт він пішов одразу з Майдану – 18 річним хлопцем, і створив один з найбоєздатніших підрозділів ЗСУ. Першим з добровольців отримав найвищу державну нагороду – звання Героя України із врученням “Золотої Зірки”. Загинув 7 березня у боях за Бахмут, йдеться в ТСН.
З героєм люди прощались навколішки тисячі людей, які їхали навіть з віддалених міст та селищ, аби віддати герою останню шану. Люди йшли, без перебільшення, нескінченним потоком. Прийшли не лише рідні, кохана, друзі та побратими Дмитра – таке враження, що з’їхалося усе Прикарпаття. Настільки йому вдячні за те, що він зробив для України.
Прощаються з Героєм у Бовшеві, де він ходив до школи, а його рідне, невелике село Задністрянське, поруч. Там досі живуть його мама, вона зараз тяжко хворіє, бабуся, брат та 3 сестри. Востаннє, кажуть односельці, з Дмитром Коцюбайлом бачився на Різдво. Багато хто дивується, як з хлопчика, що мав творчу натуру та мріяв стати художником – звідси і його позивний “да Вінчі” – виріс бойовий командир-легенда, який опанував майже всі види зброї та створив один з найбоєздатніших українських підрозділів “Вовки да Вінчі”. Далися взнаки гени – прадід Дмитра Коцюбайла воював в УПА. “Тут ми всі націоналісти. Бо нас так виховували батьки, прадіди”, – кажуть знайомі командира.
Побратими “Да Вінчі” небагатослівні, ворогу за смерть командира обіцяють відповісти на полі бою. “Він був митець війни. Це була його справа. Він розумів, що має бути тим лідером, який вів не тільки наш підрозділ уперед, який надавав наснаги всім підрозділам, які були навколо нас”, – каже побратим.
“Вовки будуть мстити. Для того в них наш командир дав ікла, щоб вони могли воювати, скільки зможуть. До перемоги”. – кажуть бійці.
Після церемонії прощання та панахиди у цепкві тіло “Да Вінчі” повезли до Києва, де завтра його поховають.