Випадок в магазині, який я нелегко забуду. Зайшла в магазин. Краєм ока бачу: мама з синочком років 6-ти, одягнені бідненько

Він обережно взяв коробку з фломастерами, погладив, понюхав і поклав на місце.

Зайшла в магазин. Краєм ока бачу маму з сином років 6-ти. Як то кажуть, бідненько, але чистенько. Славний такий хлопчисько. Видно було, що йому чогось хочеться, але не просить.

Поки мама копалася в кошику з УЦІНЕНІ дрібницями, він обережно взяв коробку з фломастерами, погладив, понюхав і поклав на місце. Потім помацав якісь наклейки і зітхнув… так важко, як дідок. Жінка нахилилася і тихесенько сказала: немає грошей, синку.

А він тільки мовчки кивнув. І ще… на нього була така жалюгідна шапочка з вушками… зовсім дитяча. Серце стиснулося. Чомусь пригадала, що Настя моя теж ніколи нічого не просила.

Пару секунд подумала… метнулася по залі, накидала в пакет ці фломастери, наклейки, коробку пластиліну і різні хлопчачі радості. Задумалася – а як віддати, щоб не образити? Справа тонка…

Чтайте також:  Молодий учитель початкових класів проспав День знань: його звільнили

Дочекалася, коли мама стала в касу, підійшла до нього і бадьоренько кажу: «Привіт, хлопчик. Сьогодні день шапочок з вушками. Ти не знав?! Ну як же так? Ми проводимо конкурс на кращі вушка. Ти виграв, ось тобі приз!».

Він так на мене подивився…

Поки він не схаменувся, я вискочила на вулицю і по дорозі думала про те, чому, коли мені самій так погано, я легко віддаю… ймовірно, є якийсь зв’язок. Мені невідомо.

Але тільки від того, що незнайома мені дитина, з благоговінням і вірою в чудеса, отримала своє маленьке дитяче щастя… мені реально полегшало. Вірно кажуть: все, що ми робимо – ми робимо для себе, погане це чи добре.