Сестра військового загинула внаслідок ракетного удару Росії по Вінниці в липні 2022 року, їй теж було 24 роки.
Закохані на цих знімках – Аліна та Михайло Мовчани. Фото зробили навесні 2023 року. Військовий ненадовго приїхав додому та освідчився дівчині. За кілька днів вони стали чоловіком і дружиною. Однак їхнє сімейне щастя тривало лише чотири місяці. 3 серпня 2023 року в селі Роботине Запорізької області 24-річний Михайло загинув.
Дружина військового Аліна Мовчан розповіла сайту ТСН.ua, як не вірила, що її “везучий” Міша “двохсотий”. Чекала, що він прочитає її повідомлення чи напише. Сьогодні вона переглядає листи, які передавала чоловіку на фронт, та планує втілити в життя його мрії.
Аліна хоче, аби якомога більше людей дізналися про те, яким був Михайло. Та допомогли зібрати підписи під петицією, аби присвоїти йому звання Героя України посмертно.
Михайло виріс у селі Жигалівка на Вінниччині. Навчався на теплоенергетичному відділенні Вінницького фахового коледжу. Після випуску ненадовго поїхав на заробітки за кордон. Коли повернувся додому, одразу отримав повістку і пішов до армії на строкову службу. А 2019 року підписав контракт із Національною Гвардією. Воював в зоні АТО. Мав позивний Мірча.
Аліна та Михайло давно знали одне одного. Дівчина дружила з його старшою сестрою Ольгою. 2021 року пара зустрілися на дні народження і відтоді не розлучалася, поки не почалася повномасштабна війна.
“У нас там проскочила іскорка. Я дізнаюся, що він має їхати через декілька днів в зону АТО. Але ми три місяці спілкуємося кожного дня, зідзвонюємося по відео і розуміємо, що одне без одного вже не можемо. Він мені сказав: “Все, тепер я тебе точно нікуди не проґавлю”. Він приїжджає і ми вирішуємо, що будемо разом жити. Все було так класно, як ми мріяли”, – згадує Аліна.
Кожен день в закоханих розпочинався однаково. Аліна йшла на роботу раніше, будила Михайла, він проводив її до дверей та казав, що кохає. Але 24 лютого 2022 року все було інакше.
“Я збираюся на роботу, він перед цим був на зміні. Вирішила чогось у цей день не будити. Подумала хай поспить, пожаліла його. Приїжджаю на роботу, а дівчата кажуть мені, що почалася війна. Міша подзвонив і каже: “У мене є 10 хвилин на збори і мене забирають”. Тоді були сльози”, – розповідає Аліна.
Вперше Михайла відпустили додому через три тижні. Він перебував у військовій частині в Вінниці. Але постійно казав, що хоче поїхати на фронт, бо мав досвід і навички. Він був кулеметником. Військового стримувало, що вся сім’я поруч. Поки в Вінниці не сталася трагедія.
“Під час ракетного обстрілу 14-го липня 2022 року у нас на площі Перемоги працювала його двоюрідна сестра в клініці “Нейромед”, де і загинула під час цього обстрілу. Згоріла заживо. 24 роки, Катерина Гула. Був жахливий день. Його не відпускали. Ми всі її шукали”, – згадує Аліна.
Через кілька днів Михайло перевівся до військової частини 3028 у місті Калинівка. Після навчання військових перекинули на Донецький напрямок, в село Спірне. Захисники були на “нулі” більше трьох місяців.
“Я телефонувала і чула постійні обстріли. Кажу: “Міша, а ти не боїшся?”. Він каже: “Ні, я не боюся, я вже це до цього всього звик. Найстрашніше – це втрачати своїх побратимів”. У нас була група дружин, я на той момент була його дівчина. Це найстрашніше. Коли я бачила повідомлення, де дружини, дівчата вже шукають своїх хлопців, які не виходять на зв’язок. І Міша казав: “Найстрашніше, що ми знаємо вже, що їх немає в живих, а їм ще поки сказати про це не можемо”, – розповіла Аліна.
У січні 2023 року військовий приїхав на реабілітацію. Михайло казав Аліні, що “везучий”. Якось його каску пробила пуля, а він залишився неушкодженим. Після відпустки військовий служив на Київщині. І знову ненадовго приїхав додому, щоб освідчитися Аліні.
“Я пам’ятаю, як зараз. Така передісторія. 8 березня я брала участь в розіграші на фотосесію, але не перемогла. Тут він приїжджає, вже спить ввечері. І пише мені ця дівчинка: “Вітаю, ви виграли фотосесію та образ від мене”. Я ще здивувалася, як це. Питаю, чи можна з хлопцем, бо приїхав якраз. 19 березня ми йдемо на фотосесію. Міша в формі, фоткаємося, все класно. Фотограф каже: “Я тебе трохи саму сфотографую на сходах, давай трохи вище”. Я піднімаюся, розвертаюся і бачу: Міша стоїть з букетом. Це був такий щасливий момент. Він стає на коліно і питає, чи я вийду за нього. Каже, що я стала йому така рідна”, – згадує Аліна.
Вже 23 березня Аліна та Михайло одружилися. А 25-го військовий повернувся на службу.
“Ми приїжджаємо додому, він дістає коробочку з обручками. Каже: “Заяву підем подавати завтра, бо я вже ходив, намагався, але сказали без нареченої заяву не приймають”. Нам сказали, що на такий день всі місця зайняті, бо це дзеркальна дата, 23.03.2023. Але Міша каже: “Ні, я хочу, давайте щось думати”. Нас записують на дев’яту ранку. Цей день ми провели максимально щасливо”, – розповідає Аліна.
У травні Михайла перекинули на Запорізький напрямок. Його частину “Ягуар” перейменували на 14-ту штурмову бригаду “Червона калина”. Військовий знову перебував на “нулі”. Востаннє Аліна з Михайлом поговорили 3 серпня.
“Ввечері він телефонує і каже: “Включи відео”. Дивлюсь, а він бідний такий замучений, такий запухший, Питаю: “Міш, ти втомився?”. Він: “Так, дуже хочу покупатися, так спекотно. Поняв, що зимою краще воювати, ніж літом”. І каже знову: “Я в тебе такий везучий, біля мене впало два снаряди, і ні один не розірвався. І уламки коло голови пролетіли”, – згадує Аліна.
Вона каже, ніби відчувала, що з Михайлом щось станеться. Довго не могла заснути і писала повідомлення.
“І о 22:57 я надсилаю йому. Написала: вірю, що в тебе все добре. Кохаю тебе. Ми так багато всього ще не зробили. Чекаю тебе додому. Скільки планів. Скільки мрій. А в цей момент, напевно, вже летів той триклятий снаряд до нього. Прокинулася вночі від того, що мені телефонує його сестра. Вона плаче, не можу зрозуміти, що каже. А в думках тільки “Боже, Олю, скажи тільки, що Міша 300, 300, але не 200”. І вона мені просто каже: “Аліна, наш Міша 200”. У цей момент у мене просто, як то кажуть, життя зупинилося. Я йому тоді пишу смски. Вірю, що він прочитає чи напише і скаже, що ні, це не я”, – розповідає Аліна.
Михайло Мовчан загинув під час виконання бойового завдання. Він разом із трьома побратимами йшов міняти хлопців на іншій позиції. Але росіяни з дрона помітили військових. Через пряме влучання снаряда один загинув, троє отримали поранення.
“Нам його привезли восьмого ввечері, ми приїхали до моргу. Мене пустили першу як дружину. Я зайшла, бачу цей чорний пакет. Підписано прізвище, бірочка лежить. Я підходжу до нього і думаю, ні, зараз відкрию, а то напевно не він, то просто десь помилилися. Мені відкрили, а то був він. І все. Зранку ми його вже поховали в його рідному селі. І Мишкові теж 24. Каті було 24, і Міші 24”, – каже Аліна.
У Михайла залишилися мама, дружина та дві сестри. Свою сім’ю він неймовірно любив та дуже хотів жити. Мріяв побачити Карпати й море, здати на права і купити автівку. Тепер Аліна хоче здійснити його мрії.
“Він ще дуже мріяв про весілля. Щоб мене зібрали, я була в пишній білій сукні, він в гарному костюмі. І мене показали йому аж в кінці, як у фільмах. На відео все зняти, щоб потім через роки ми це все дивилися і посміхалися. Говорили про вагітність, але не планували. Поки він там, казав: “Я так не хочу, щоб ти сама вагітна була. Хочу, щоб бачив, як росте твоє пузіко, хотів би ходити з тобою на УЗД”. Такі в нас були плани, яким, на жаль, не судилося збутися”, – розповідає Аліна.
Дружина загиблого організувала збір підписів на присвоєння йому звання Героя України посмертно. Підтримати петицію можна за цим посиланням.