“Усі мої хлопці на війні”: п’ятеро синів сім’ї захищають Україну на фронті

Усі сини сім’ї Горевичів з Тернопільщини пішли захищати Україну. У січні 2024 року батьки поховали одного з синів — Олександра.

У спецпроєкті “Вибір вільних” багатодітний батько з Почаєва Василь Горевич з дружиною розповіли Суспільному про п’ятьох синів.

Мати військовослужбовців ЗСУ Уляна Горевич говорить, як сприйняла рішення синів іти воювати.

“Я не могла сприйняти того вибору, бо вони сказали батькові і мені: “Тату, ми ховатися не будемо. То наша країна і ми йдемо її захищати”. І той менший, він астматик і алергік, пішов. Він сказав: “Куди брати туди і я”. Я буду дуже щаслива, що мої діти прийдуть живі і здорові. Хоч четверо, одного згубили, додому. Всі мої хлопці на війні. А ті що ховаються, хочу їм сказати, що вони не є українці. Вони не люблять своєї країни, напевно. І не хочуть йти її захищати”.

Чтайте також:  Дніпровське товариство сліпих попри скруту обладнало і прихистило у себе понад тисячу біженців

Уляна Горевич каже, зараз Олег та Іван — ветерани війни. Їх звільнили від служби через стан здоров’я. Анатолій та Руслан продовжують захищати Україну на різних напрямках. Жінка розповіла про кітель з нагородами старшого сина.

“Це кітель мого старшого сина Руслана. Він був в АТО і зараз на повномасштабній війні. Цими нагородами його нагороджено під час АТО і зараз”.

Наприкінці січня цього року поховали Олександра. У серпні йому мало б виповнитися 50 років. Жінка зберігає останнє повідомлення від сина.

“Він написав, що в нього все добре. Я йому написала: “Ангела-хоронителя тобі і Матір Божа нехай охороняє тебе. Цілую, люблю”. Він написав: “Дякую”. Це останнє повідомлення було від нього”.

Батьки щодня навідуються на могилу сина. Сьогодні до Олександра прийшла і його старша донька Галина. Вона розповідає, наприкінці січня батько збирався у відпустку, але не встиг – помер під час несення служби.

Чтайте також:  На війні поліг мужній захисник з Калущини

“Найкращий тато. Він дуже хотів їхати додому. Вже взяв білети на 31 січня. Говорив, що скоро приїде. В нас були плани. Ми дещо планували вдома зробити. Поговорили і попрощалися. Кожного разу, як говорили, то він завжди казав: “Я вас люблю, діти. Цілую, обіймаю, сумую”. Завжди так. Не було такого дня, щоб він такого не говорив. Поговорили і все. Це була наша остання розмова. Ніхто не здогадувався, що може щось таке бути, що йому стане погано, чи що”.