Албанія. Держава західних Балкан, про яку в Україні донедавна мало хто чув. Албанські курорти лише в останні роки з’явилися у пропозиціях туркомпаній і вважалися екзотикою. Сюди не літали прямі регулярні авіарейси і лише зрідка з’являлося сполучення чартерами.
Та у 2020 році – через пандемію коронавірусу – все змінилося.
На початку літа ЄС вчергове відклав своє відкриття для туристів-іноземців, а албанська влада зробила рівно навпаки – оголосила, що не буде скасовувати сезон і готова приймати усіх охочих – хоч із Швеції, хоч з України, хоч з Білорусі. І досі, коли вже не лишилося сумніву, що цього літа ЄС не відкриватиме кордони для наших громадян, Албанія лишається однією з небагатьох приморських курортних держав, доступних українському туристові.
Але знань про неї багатьом бракує.
Що в Албанії з морем? Що з епідемією і наскільки жорстким є масковий режим? Як туди дістатися і чи вартує поїздка своїх грошей?
Цей текст, написаний по поверненню з Албанії, не претендує на статус путівника, але точно допоможе комусь зробити вибір чи то на користь, чи то проти подорожі до країни гір та двох морів.
Кому потрібна Албанія?
Текст детальний і довгий, тому спершу – дуже короткий підсумок, щоб ті, хто чекають на інакший тип відпочинку, могли відразу це зрозуміти. Адже Албанія – це відпочинок не для всіх.
Якщо вам потрібна відпустка у стилі “люкс”; якщо ви вимагаєте бездоганних побутових умов не лише у готелі, а й навколо нього; якщо ваш вибір це all-inclusive – значить вам не потрібно сюди їхати. Згоди із будь-яким з цих пунктів достатньо, щоби порадити: навіть з того куцого вибору, який лишила мешканцям України епоха коронавірусу, вам краще обрати інше місце для відпустки.
Албанія – зовсім про інше.
Це країна доволі дешевого відпочинку на Адріатичному та Іонічному морях, поруч із красивими пагорбами та горами. При чому дешевизна – це не лише про ціну, але іноді також про якість. Люксовий відпочинок – це точно не про Албанію.
Албанія – це бідна за європейськими мірками держава, де дохід не надто відрізняється від українського (середня зарплатня до оподаткування – близько 430 євро, мінімальна – 210 євро на місяць: дані державного інституту статистики). І водночас, албанці дуже активно розвивають внутрішній туризм, а також приймають гостей із сусідніх, також не дуже багатих держав та регіонів – з Північної Македонії, з Косова тощо.
Через це відпочинок в Албанії буде зовсім не схожим на, скажімо, єгипетський. Не йдеться про відокремлені готелі, у яких можна зустріти лише туристів та обслуговуючий персонал. Ні, ви будете жити серед місцевих та разом із місцевими (і, на думку автора, це пречудово, бо дає можливість відчути реальний дух країни).
Це означає також, що на вас не чекають захмарні ціни на фрукти чи їжу в ресторані – ціна буде та сама, як і для місцевих мешканців (нагадаю, не надто багатих). Але також це означає, що вам не оминути побутових “нюансів” цієї країни, приміром, куп сміття на узбіччі, які у деяких місцях справді дратують.
Ви ще не передумали відпочивати у Албанії?
Тоді пішли далі;)
Куди їхати?
Чи ви вирішите довіритися турфірмі, яка обере готель, чи шукатимете житло самі (автор, до речі, переконаний, що албанський відпочинок треба організовувати виключно самостійно) – вам все одно доведеться вирішити, куди саме ви поїдете.
Албанія – це понад 400 км пляжів, але їх можна розділити на дві групи.
Північна частина країни – це Адріатичне море. Майже всі пляжі тут піщані, а вода, відповідно, мутніша. Поруч із узбережжям – низина, де розташовані туристичні міста, найбільше та найвідоміше з яких – Дуррес. Тож тут буде більше розваг та більше людей на пляжі.
Південна частина, за перевалом Ллогара (1025м) – це Іонічне море.
Тут до самого моря підходять доволі високі гори (піки вищі за 2000м), тож берег – скелястий та гальковий. Але як наслідок, море тут набагато чистіше, краєвиди – захоплюючі, та й народу менше, бо не всі хочуть їхати так далеко, та ще й через перевал. Великих міст тут немає, найбільше містечко – Саранда, але уваги вартують чимало невеличких сіл уздовж скелястого берега – Дермі, Хімара, Борш, Лукова, Ксаміль.
Це – так звана “Албанська Рив’єра”, і автор цих рядків, звісно ж, рекомендує віддати перевагу саме їй.
І, нарешті, на стику Адріатики та Іоніки є велике (за албанськими мірками) курортне місто Вльора із 120+ тисячами мешканців. Тут пляжі переважно галькові, море чистіше за те, що в Дурресі, але йому далеко до кришталево чистих Іонічних пляжів.
Хай який вибір ви зробите, майте на увазі: звичних міжнародних назв готелів ви тут не знайдете. Албанія – це єдина держава європейського Середиземномор’я, куди не вийшла жодна велика європейська готельна мережа.
5 років тому в столиці планували відкрити перший Sofitel, але щось не склалося, і майже добудована величезна споруда, схожа на гігантський палац, так і стоїть порожньою неподалік від аеропорту Тірани.
Це означає, що в Албанії не вийде орієнтуватися на відомі бренди, що гарантують певний рівень якості. Це країна маленьких готелів, готельчиків та апартаментів. Тому треба – уважно читати відгуки у сервісах онлайн-бронювання, на кшталт Booking та AirBnB, бо, як вже йшлося вище, через дешевизну відпочинку можуть бути різні нюанси. Хоча можна їхати і без броні та шукати житло на місці. Об’яв на будинках по узбережжю більше ніж досить.
Нагадаю: автор цих рядків однозначно голосує за південь, Албанську рив’єру. Але цей вибір має слабку сторону, назва якої – логістика.
Транспортна проблема
Перше питання – як дістатися Албанії.
З цим відносно просто. Наразі у країні є лише один міжнародний аеропорт. Він розташований неподалік від столиці, Тірани, тобто у північній частині країни.
(Уряд вже кілька років обіцяє почати будівництво нового аеропорту біля Вльори, що полегшило би доступ туристів на південь Албанії, але через пандемію цей процес знову заморозили. У “докоронні” часи була можливість прилетіти до Греції, приміром, на Корфу, і переправитися в Албанію поромом – але зараз для українських туристів цей шлях закритий.)
З України до Тірани літають щонайменше три авіакомпанії: SkyUp (з Борисполя), МАУ (з Борисполя та Запоріжжя) та Jonika (з Жулян). SkyUp здійснює регулярні рейси, тож квитки можна придбати на сайті авіакомпанії. Решта рейсів – це чартери, викуплені туристичними операторами, і авіакомпанія до їхнього продажу відношення не має. Але не біда – турфірми можуть продати вам авіаквитки без турпакету, або ж пакет квиток+трансфер (що також може бути зручно).
МАУ пише на сайті, що її албанські чартери викуплені туркомпанією TPG, Jonika таку інформацію не декларує, але квитки на її рейси продають відразу кілька турфірм. Є також спеціалізовані сайти з продажу квитків на чартери. І там, до слова, можна знайти, дуже непогані цінові пропозиції.
Але долетіти до Тірани – це лише початок подорожі. Особливо якщо ви вирішили їхати на справді чисте море – тобто на південь.
Логістика в Албанії – традиційна проблема. А у часи “корони” вона майже відсутня.
Залізниця у цій країні не функціональна та повільна. Автобуси під час епідемії часто змінюють графік і їх мало. Навіть місцеві не завжди можуть підказати, яким є розклад.
Словом, якщо ви зібралися їхати на південь, то є сенс летіти до Тірани і брати автомобіль на прокат в аеропорту, або ж замовляти трансфер туркомпанії до одного з великих міст (Вльора чи Саранда), а звідти брати таксі. Добре, що таксі у цій країні недорогі, особливо, якщо вміти домовлятися.
Чи можливо доїхати сюди автомобілем з України? Теоретично – так, але на практиці це малореально.
Від Києва до албанського кордону потрібно майже 24 години ходу. Додаємо сюди перетин 4 кордонів (з Угорщиною, Сербією, Північною Македонією і Албанією), із перспективою застрягнути на угорському ледь не на добу через хронічні черги, які там часто виникають. Додаємо кілька перевалів дорогою. І, наостанок, не можна забувати, що правила перетину кордонів постійно змінюються. То чи не виявиться на дату повернення, що якась із цих держав закрила кордони для українців?