Діти, що ростуть без батьків. Жінки, які роками не бачать коханих. Нелюдське ставлення і жахливі умови праці. Чому українці продовжують їздити на заробітки попри усі “але”?
“Здавалося, це не про мене”
Марія (ім’я змінено – Ред.) перебуває у декреті, її чоловік – працює, щоб забезпечити родину. Квартиру орендували: “Здавалося, всі так живуть. Я і сама не зрозуміла, як моя родина опинилася в цій ситуації. Вирішили ризикнути й вкласти гроші в бізнес… З того часу “відпрацьовуємо” цей ризик”.
“Щоб зекономити на оренді квартири, я поїхала з Ужгорода разом з донечкою до своїх батьків на Херсонщину, а чоловік – до Словаччини в пошуках заробітку. З надією, що це ненадовго”.
її доньці зараз два роки. Чоловік на заробітках вже дев’ять місяців і вони бачилися за цей період лише раз – на Новий рік.
“Важко не бачитися, не торкатися, не відчувати один одного. Але найважче коли донечка у тебе питає “Мама, а де тато?”. А ти відповідаєш “він працює, скоро приїде і ми будемо усі разом”. А от коли настане це “скоро” – невідомо”, – каже жінка.
“Як би страшно не було в цьому собі зізнаватися, але за цей час, поки ви не бачитеся, ти відвикаєш від людини. У кожного з’являються свої проблеми: у тебе побутові, у нього – як швидше заробити гроші. З’являються нові друзі, нові інтереси. Це шалене випробування ваших стосунків і вашої родини – як би ви один одному не довіряли”, – розповідає Марія.
“То наше життя, ми його проживаємо самі і вчимося на своїх помилках. Поки ми з донечкою вчимося їздити на велосипеді, наш тато – втілює мрію на наше окреме житло”.
Мільйони по світу
Вичерпної інформації про те, скільки ж українців їздить працювати за кордон, немає. Залишається спиратися на дані Державної служби статистики за 2015-2017 роки, коли вони востаннє проводили ґрунтовне дослідження з цього приводу. Воно показало, що за цей період на заробітках перебувало 1 млн 303 тисячі українців.
Минулого року тодішній міністр соціальної політики України Андрій Рева повідомив, що, за експертними оцінками, на постійній основі за кордоном працює 3,2 млн громадян України, а в окремі періоди – від 7 до 9 млн осіб.
За підрахунками Нацбанку, минулого року трудові мігранти переказали в Україну 12 мільярдів доларів США. Це – понад 8% ВВП країни. Цього року через карантинні обмеження та закритість кордонів очікуватимуть меншу, та все одно значну суму – близько 10 млрд доларів.
“Нас не називали на ім’я – тільки по номерах”
Держстат фіксує 11 країн, куди українці їздять на заробітки найчастіше. П’ятірка лідерів – Польща, Росія, Італія, Чехія та США.
Минулої осені комплектувати товар на складі польської мережі магазинів поїхав і Остап (ім’я змінено – Ред.): з попередньої роботи чоловік звільнився, нову в Україні не знайшов, тож вирішив шукати за кордоном.
“Там працювали не лише українці – були й поляки. Різниця у ставленні вражала, дуже виражена була певна “кастовість”. Дійшло до того, що українців називали по номерах: у нас був у кожного свій робочий номер”, – розповідає Остап.
“Спершу я подумав, що це до всіх так – але потім я почув, що поляків називають на ім’я і прізвище, і в мене всередині аж запалало. Перекури в поляків в один час, в українців в інший. Так само обіди – лише окремо. У них робочий день по 8 годин, у нас – по 12”, – пояснює він.
“Це не всюди так, але ця мережа магазинів – це як рабство якесь. Під час комплектації замовлення одна з наших дівчат сильно поранила руку. Вона звернулася до керівництва за аптечкою, на що отримала відповідь, мовляв, що ти тут забула – марш до праці”.
Остап каже, що для нього це був цікавий досвід, однак більше він на заробітки не поїде – передусім, саме через таке ставлення до українців. Крім того, для нього це виявилося зовсім не вигідно. За півтора місяця роботи на складі він заробив 1500 злотих – це близько 9 тисяч гривень.
Втім, чоловік каже, що в дечому розуміє тих, хто їде на заробітки, попри таке ставлення, і часто не надто великі заробітки: “Наші люди, особливо старші, їдуть туди, в ці жахливі умови, тому що не можуть знайти роботу тут. Тут всім потрібні 20-річні із 30-літнім досвідом роботи. Якщо ти 40+, знайти роботу в Україні буває дуже непросто, особливо в селах. А за кордоном робота завжди є. Хай навіть “чорна”.
“Треба готуватися”
Історія Андріани (ім’я змінено, – Ред.) кардинально відрізняється від Остапової. Вона працювала в одному з топових готелів Польщі у портовому місті Мельно. Дівчина переконана: можна знайти класну роботу, з користю і цікавістю провести час навіть на заробітках. Але до цього потрібно готуватися.
“По-перше, у Польщі для того, аби працювати в гастрономічній сфері, ти маєш пройти кваліфікований медогляд: купа аналізів, тестів, мазків, сканувань, – пояснює вона. – Це не так, як у нас: хочеш працювати в кафе, власник дав добро – працюй”.
Ще один важливий аспект – мова. Без знання польської хорошої роботи не знайти.
“Якщо ти хочеш працювати на нормальній роботі, де буде і хороша зарплата, і більш-менш адекватне ставлення, і щоб тебе цінували як працівника, треба знати мову. Для всіх інших випадків – “чорна”, важка фізична робота”, – каже Андріана.
“З такою повагою, як у тому готелі, до мене не ставилися на жодній роботі. Був навіть випадок, коли я здерла покриття на нігтях, то керівництво побачило мої руки й сказало: “Ти що, так не можна виходити на роботу”. Після цього відправило мене на манікюр. Безкоштовно, звісно. Ще й ці дві години як робочі зарахували”, – ділиться дівчина.
Та більше Андріана на заробітки не поїде. Вона разом з чоловіком готується емігрувати до Сполучених Штатів. Він уже 3 роки готував їм “місце” там – вона у той час їздила на заробітки, забезпечуючи їм “фінансову подушку”. Зараз вони чекають на останні документи, аби вже восени виїхати з України.