Ми живемо у світі, в якому вік все частіше ігнорується, а справжній сенс мають лише спільні інтереси, поведінка та цінності.
Уявіть, що ви підходите до Ілона Маска і говорите йому, що він у свої 50 років занадто старий, аби створювати проривні технології та занадто молодий, аби бути мільярдером…
Ми живемо в епоху ярликів. І ярлики, які ми вішаємо на кожне покоління, у результаті перетворюються на штучний бар’єр, призначений лише для того, аби поділити нас на категорії та роз’єднати.
Сьогодні вкрай примітивною виглядає стереотипна думка про те, що люди одного віку мають однакові інтереси, настрої чи стиль мислення. Ми тепер живемо у світі, в якому все більше ігнорується вік, а різні когорти класифікуються на основі спільних інтересів, поведінки та цінностей.
Саме тоді як в українській освіті намагаються спекатись людей (перед)пенсійного віку, там, на Дикому Заході, руками й ногами тримаються за тих, хто хоче бути частиною справи, більшої за нього самого, та дають змогу наступним поколінням вчитися у таких ентузіастів. Люди розуміють, що розділення поколінь призводить лише до непродуктивного обмеження потенціалу суспільства.
На жаль, в Україні й досі побутують соціальні стереотипи щодо вчителів старшого віку. Часто ці стійкі уявлення, в яких виражається звичне ставлення до цієї категорії педагогів, склалися під впливом попереднього досвіду батьків, а то і бабусь чи дідів нинішніх учнів. Люди старшого віку справді боялися доторкнутись до клавіатури комп’ютера, а Інтернет був для них terra incognita. Тоді – ще 20-30 років тому, – молодь ще більш-менш охоче йшла навчатися до педуніверситетів і не тікала, як чорт від ладану, зі школи. А зараз ці перші «цифрові аборигени» стали людьми середнього (старшого) віку, на яких і тримається сучасна українська школа.
Про рівень знань нинішніх абітурієнтів, яку вступають до педуніверситетів, багато сказано, але надія на зміну ситуації на краще так і не з’явилась.
Зайве доводити, що для ефективної взаємодії поколінь необхідно змінити негативні уявлення про людей поважного віку на краще. Адже соціальний стереотип в дію втілює нетерпимість, яка згодом може зводитися до рангу стереотипу.
У 2016 році Джина Пелл – американська креативна директорка, – запровадила термін «Perennials» («багаторічники»). Це постійно квітучі, активні люди різного віку, які живуть сучасністю, знають, що відбувається у світі, залишаються в курсі подій.
ХТО ТАКІ ПЕРЕНІАЛИ?
Як і багаторічні рослини у природі, переніали є людьми, здатними пережити будь-які зміни середовища, оскільки прагнуть постійно адаптуватися та розвиватися. Щороку переніали ростуть заново, виходять за рамки стереотипів і не дозволяють віку визначати їхні інтереси, смаки чи соціальну поведінку.
Багаторічники завжди цікаві, пристрасні, співчутливі, креативні, впевнені у собі, налаштовані знаходити адекватну відповідь на виклики та ризики. Вони становлять величезну цінність для урізноманітнення робочої сили з огляду на їхній досвід та навички лідерства. Насамперед це люди, які незалежно від віку готові до змін, приймають їх і поширюють ідеї швидше ніж будь-який представник покоління X.
Навколо нас дійсно багато переніалів. Наприклад, Леді Гага, Тоні Беннетт, Ілон Маск, Лорн Майклз, Ай Вейвей, Серена Вільямс, Шеріл Сендбург, Діана фон Фюрстенбург, Азіз Андарі, Бейонсе та інші. Ці люди просто роблять свою справу, впроваджують інновації, створюють і розширюють межі можливого. Вони змушують нас переглянути свої уявлення про те, що означає вік.
В українській освіті також відомі десятки багаторічників, яким за 50: Олександр Остапчук, Людмила Паращенко, Ігор Лікарчук, Володимир Співаковський, Юрій Шукевич, Михайло Девдера, Володимир Бєлий, Іван Осадчий… І навпаки, я знаю людей, яких за дивним збігом обставин винесло у високі крісла у 30, але… Слухав їхні спічі й абсолютно не відчував молодості, юнацького максималізму, бажання йти на барикади.
Тож справа у стані мислення, а не у віці. Тому в нас так багато молодих «стариганів», які просто шукають затишне тепле містечко, де можна не перенапружуватись. Але є й чимало молоді поважного віку, яка готова робити й робить революцію в освіті.
ЧИ МОЖЛИВО СТАТИ ПЕРЕНІАЛОМ?
На досвіді та самовідданості цього нового покоління «невікових» переніалів усе і тримається в сучасній українській школі. Проте це не всі розуміють. Я був шокований, коли читав коментарі деяких наших ну дуже «гуманних» співгромадян, яких страшенно обурювала дистанційка: «Нічого страшного, що вимруть від COVID вчителі-старпери, навпаки, це добре, адже наших дітей навчатиме молодь…». Відповідав їм, що у нинішніх умовах молодь не прийде до школи, тому прийдеться самим навчати своїх дітей.
Незалежно від віку, у людини або є, або немає бажання надихатися ідеями та лідерами, які дозволяють їй рости, вчитися та відкривати власні шляхи для того, аби стати «найкращою версією самої себе».
Хто може стати переніалом? Насправді будь-хто. Ця категорія не визначається віком чи будь-якими іншими соціальними рамками. Зрештою, багаторічник – стиль мислення, спосіб сприймати життя та його зміни. Тому що вік – це не що інше, як цифра… А те, на скільки років ви себе відчуваєте є не менше важливим, ніж кількість фактично прожитих років життя.
Тож хай буде актуальним для нас усіх прагнення бути «постійно квітучими людьми різного віку, які живуть сучасністю, знають, що відбувається у світі, залишаються у курсі подій та мають друзів різного віку».